Ми тут живемо і цього не знаємо – соромно: українцям розповіли, як з'явилися Карпати

Чи знаєте ви, як виникли Карпати? Стародавня українська легенда розкриє вам цю таємницю. Думаємо, що її, хоч раз у житті, має прочитати кожен.

А коли приїдете в гори, то буде над чим подумати. Так, колись наші землі були суцільними рівнинами, яким кінця-краю не було видно. Землі багаті були: шовкові трави, вічнозелені ялинки, могутні дуби та тополі, берести. Річки блакитні як небо, багаті на рибу велику та малу.

Хазяїном цієї долини був велетень на ім'я Сілун, від кроку якого земля здригалася. Силун був славний господар. Його господарству кінця і краю не було видно, але злий він був і жадібний.

Жив цей господар у чудовому палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, що сягали аж до самих хмар. Палац був збудований на гробок, висипаний людськими руками, мав стільки кімнат, що легко можна було заблукати.

Вночі Силун спав у золотій колисці, застеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати у срібному кріслі. Сам Сілун до роботи не ставав.

Землю на широкій долині обробляли слуги. Також хліб вирощували, худобу доглядали, птицю годували. Бідолашні люди мучилися, від світанку до світанку, працювали в поті чола, примножували багатства і не свої.

Невільники Силуна жили над палаці, а далеко від нього, в дерев'яних зрубах і землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ніхто не мав права залишати володіння господаря та йти шукати собі іншої роботи. Мали жити і вмирати кріпаками.

Серед цієї челяді служив у Силуна один хлопець Карп Дніпровський, котрий прийшов від берегів Дніпра. Ще десятирічним хлопчиком він вирушив у мандри щастя шукати. Батько ж помер, а мати жила бідно.

Служив Карп рік, другий, п'ятий. Як і всі, косив траву, орав сіяв і збирав. Не лише за себе працював, а й іншим допомагав. Полюбили його всі кріпаки.

Короп терпіти не міг тих, хто панові низько кланявся. Тяжко йому було дивитися, як Сілун усе забирає, а народ голодує.

Як Карпові виповнилося 20 років, вирішив до матері повертатися. Був упевнений, що за хорошу роботу пан йому й заплатить добре, і він, Карпо, повернеться до матері не з порожніми руками.

Якось уночі він вийшов надвір і побачив раптом якусь тінь. Незабаром дізнався Силуна. Той ішов подивитися, як худобу ночує. Карп подумав, що саме час поговорити з паном.

[quote author=""]— Чому ти тут, Карпе? — озвався Силун, впізнавши хлопця. — Не дівчисько виглядаєш?

— Не дівчисько,— відповідає Карп,— а вас, світлий пане. Маю з вами поговорити. Служив я вам довго і чесно, і хочу додому повертатися, щоб матінку живою застати... Платня за службу хочу попросити.

Сілун було подумав, що кріпак жартує, бо досі ніхто не наважувався на таке. Та й плати ніхто не вимагав. Але Карп і не думав відступати:

— Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, думаю, щось варте. - Нікуди не підеш! — розлютився пан.— То я вже знаю, коли і куди мої слуги повинні ходити. — Я піду, пане,— наполягав Карп.— Тільки ще раз вам маю сказати, що моя робота чогось варта.

Це вже була нечувана зухвалість, якій пан вибачити не міг.

- Туди, під землю, тебе відпущу! — розлютився він, показуючи пальцем униз і приступаючи до хлопця.— Там буде твоя плата.

І хлопець не відступив на крок.

— За мою роботу, пане, доведеться платити,— ще раз нагадав, ніби й не чув панської загрози.

Закипів Силун, аж очі кров'ю налилися, а з рота вогонь пішов. Схопив Карпа, підняв і вдарив їм об землю. Вдарив так, що аж яма стала. А хлопцеві нічого не сталося.

Мабуть, земля йому силу подарувала за працю важку його. Схопив Карп Силуна, вдарив їм об землю, потім ще раз і ще раз, не витримала мати-землиця, розкололася. Виявився нестерпний пан у підземній печері, в яку думав загнати непокірного слугу.

Земля закрилася і не пустила на поверхню Силуна. Вдався пан до своєї сили.

Вдарив ногою в земну кору — вона вигнулась, і не відкрилася, вдарила друга — вигнулась ще більше, а відкритися не хоче. Пробував головою пробивати, плечима вичавлювати — марно, кулаками бив — теж не допомогло.

І від його ударів на землі робилася гора за горою, і чим більше звивався Силун-велетень, тим вище гори здіймалися навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі.

Як зранку встали найми, то побачили довкола — гори, а там, де був палац, нічого не лишилося, все провалилося в прірву. Раптом з-під землі вдарила вода, що наповнила ту прірву. Дивувалися люди, а незабаром зібралися на велику пораду: як далі жити.

Вирішили у цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським, бо синє-синє, як небо. А гори на честь Карпа назвали Карпатами.

Нагадаємо про Великий піст-2024: коли починається за новим календарем і які 10 правил потрібно знати всім віруючим.